Характерною особливістю життя людини сьогодні є те, що забрудненість навколишнього середовища в багатьох регіонах країни людина довела до гранично несприятливих умов для свого здоров’я. Природа сьогодні хвора людиною, і це прикро. Людина — невід’ємна частина природи, вона отримує із водою, повітрям, їжею все те, що є в середовищі її життя. Тому й наявна постійна забрудненість внутрішнього середовища організму людини, що веде до ланцюгових реакцій ослаблення її здоров’я, до появи хвороб і вимирання. Необхідно обов’язково постійно очищати організм, виводити з нього все те, що йому не потрібно та шкідливо.
За визначенням, яке вперше дав Клод Бернар, «всі життєві процеси мають лише одну мету — підтримання постійних умов життя у внутрішньому середовищі». Отже, нормалізація обміну речовин в організмі — це, в першу чергу, проведення детоксикації організму як цілісної живої системи. І відновлення до норми захисних функцій організму.
Екологія внутрішнього середовища організму, або ендоекологія, відображає здатність організму адаптуватися до мінливих умов навколишнього природного середовища. Ендоекологія вивчає стан динамічної рівноваги систем організму, склад і властивості внутрішнього середовища організму і його фізіологічних функцій в умовах дії на нього інтенсивних подразників фізичної, хімічної, біологічної, соціальної природи і відображає реакцію організму, адекватну інтенсивності подразника. Занадто неадекватна реакція організму на подібні подразники призводить до формування стресових станів, до порушення гомеостазу організму.
Особливо чутливими до навколишнього середовища є діти, організм яких розвивається, формується. Стан внутрішньої чистоти організму є важливим у формуванні фізичного і психічного здоров’я дитини. Напевно, ендоекологія дитячого організму може розглядатись як напрям педіатрії, який враховує вплив навколишнього середовища на розвиток дитини.
Отже, головною метою безпеки здоров’я дитини сьогодні є забезпечення чистоти організму шляхом постійної ендоекологічної детоксикації та реабілітації організму кожної дитини. Пов’язано все це з тим, що з повітрям, водою та їжею в організм людини потрапляють десятки різних отруйних речовин. Засвоювання організмом таких отрут індивідуально залежить від особливостей самого організму. На дітей різного віку, організм яких росте, ендоекологічне забруднення впливає значно більш негативно, ніж на дорослу людину. Вміст ендотоксинів часто вимірюється мікродозами, проте дія однієї отрути підсилюється дією іншої. Кров розносить отрути по органах, де токсини виділяються із кровоносних судин і накопичуються в оточуючій клітині з’єднуючих тканин. Конкретні прояви екологічно стимульованої хвороби в основному залежать від середовища проживання і характеру життєдіяльності людини.
Зміна зовнішнього середовища, наприклад, електромагнітний смог, накопичення токсинів і різного роду бактерій, вірусів, пріонів, хімічних факторів не лише в медицині, а й у сільському господарстві (втручання людини в генетичні механізми рослинного, тваринного царства, а зараз на черзі й сама людина) — все це стало причиною того, що власна санітарна служба організму, яка захищає і контролює зовнішнє середовище, опинилася на рівні декомпенсації процесів, які формувалися за останні тисячі років. Кожне покоління, зміна поколінь нагромаджує в цьому зовнішньому екологічному бруді стомлюваність, яка істотно відрізняється від стомлюваності, яку ми називали стресом чи імунодефіцитом, чи порушенням гомеостазу.
Як приклади конфліктів ендоекологічної стомлюваності, відомий вчений Росії, академік Казначеєв В.П., наводить таке. «Безпорогова» зовнішня екологія, коли зовнішній процес, проникаючи у внутрішні середовища організму, концентрує до сотні й більше таких нових хімічних факторів, кожен із яких, може, і не є токсином, проте разом вони створюють рівень безпорогової декомпенсації. Це називається синдромом безпорогової екології, стомлюваністю (хронічні травми), яка змінює структуру нозології того чи іншого захворювання.
Ендоекологічний синдром стомлюваності — коли у внутрішньому середовищі людей всіх вікових груп, особливо дітей, взаємодія бактерій кишечника, легенів, сечостатевих шляхів, шкіри, всіх покровів, бактеріально-вірусних і протозойних факторів змінюється. Все це створює немов монолітне, єдине ендоекологічне начало всередині людини, яке із захисного поступово перетворюється на повного «монстра», що поїдає внутрішнє середовище організму здорової людини.
Добре встановлено клінічно, що з віком в’язкість, текучість внутрішньоклітинних і міжклітинних колоїдів плазми і крові інтенсивно змінюється. Зростає в’язкість, в результаті чого ендокоагулопатична фазовість (старіння) наростає все більше й більше.
І ще одне. Встановлено, що в результаті термодинамічних змін, інформаційних взаємодій клітини дистанційно інформують одна одну за рахунок їхнього випромінювання, польових потоків. У клітинах різного віку наростає явище «генетичного дефолту». Це явище в минулому було досить рідкісним, а сьогодні може охоплювати до 15 і більше відсотків клітин організму, коли здається, що макромолекулярна генетична конструкція клітин, які діляться, нормальна (немає дефектів, які відомі класичній генетиці), проте реалізація цього геному інформаційно є проблематичною, оскільки інформаційну сферу всередині організму змінено. Генетичні фактори не можуть реалізуватися нормально, і це явище в клітині викликає не мутації, а «генетичний дефолт». Саме «генетичний дефолт» — це феномен ендоекології, який стає найбільш загрозливим у ХХІ столітті. Нагадаємо, що за 70 років життя людини організмом виробляється і засвоюється близько семи тонн клітин крові, а вся клітинна маса складає понад 20 тонн. Мова йде про клітини генеративної системи. Клітини тканин, органів, особливо мозку, генеративного резерву виявились в екологічно неадекватному середовищі, що веде до формування нових рівнів стомлюваності та патології.
Вчений підкреслює, що мінімальна доза не лише радіації, хімії, а й інших факторів, зокрема фізичних полів, може викликати в клітині збуджуючий ефект і агресивність, і методом тканинних культур він підтверджує цей феномен.
Всі ці факти свідчать, що ендоекологічні епідемії можуть мати найрізноманітніші внутрішні механізми, які за своїми властивостями пов’язані зі зміною внутрішнього середовища та з порушенням бар’єрних механізмів захисту клітини організму людини.
Це ілюструється таким чином. На початку ХХ століття в захворюваності людей гострі процеси складали 70%, а хронічні — 30%. На початок ХХІ століття це співвідношення змінилось на зворотне. Ми є свідками стрімкого порушення екологічного балансу земної кулі, коли швидкими темпами відбувається формування не ноосфери, а некросфери.
Кількість нозологічних і хронічних форм наростає всюди, і це наростання продовжуватиметься. В еволюції реалізується ідея В.І. Вернадського про автотрофність людства. Всі ці означені проблеми сьогодні дозволяють окреслити основні та невідкладні напрями ендоекологічної профілактики та реабілітації. А поки що ендоекологічна глобальна епідеміологія є феноменом ХХІ століття.
|
